Батьківський статут у небіологічного батька

ЄСПЛ зауважив, що після ухвалення рішення у справі Nazarenko, Верховний суд на Пленумі прийняв Рішення № 16, згідно з яким за певних обставин батьківський статус особи, яка не була біологічним батьком дитини, може бути збережений у разі, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини.

Обставини справи

Справа стосувалася неможливості підтримувати родинні зв’язки заявника з його сином після позбавлення першого батьківських прав.

У 2012 році у заявника та його дружини Н. народився син В.

Під час спільного проживання у подружжя виникали суперечки з приводу виховання сина. Заявник заперечував проти фізичних покарань В. з боку Н., її батька та брата.

У вересні 2015 року Н. залишила родину, забравши сина з собою.

В жовтні 2015 року Н. ініціювала провадження з розірвання шлюбу із заявником та просила визначити місце проживання дитини разом із нею. Заявник заперечував і просив визначити місце проживання сина разом з ним.

У січні 2016 року заявника, Н. та В. оглянули психологи, які встановили, що В. однаково ставиться до обох з батьків.

В березні 2016 року суд першої інстанції розірвав шлюб між подружжям та визначив місце проживання дитини разом із Н.

Надалі заявник клопотав про надання йому контактних прав.

В серпні 2016 року експерти встановили, що В. має сильну прив’язаність до свого батька, тому рекомендували продовження контакту між батьком та сином задля його розвитку.

В жовтні 2016 року суд першої інстанції ухвалив рішення про надання заявникові контактних прав.

Провадження з припинення батьківських прав

У невстановлену дату Н. звернулась із заявою до суду, в якій оспорювала батьківство заявника. Суд першої інстанції призначив ДНК-дослідження, однак заявник відмовився від його проходження. Заявник вказував, що він не має сумнівів у своєму батьківстві, а імовірний біологічний батько В. не має наміру брати участь у його вихованні, тоді як заявник хоче виховувати його та любити незалежно від того, чи був він біологічним батьком.

Під час судового розгляду С., друг батька Н., заявив, що заявник повідомив братові Н. про свої сумніви у батьківстві стосовно В. Заявник, будучи під впливом алкоголю, якось розповів С., що заявник не був батьком В.

В березні 2017 року суд першої інстанції задовольнив позов Н. Суд встановив, що заявник не був біологічним батьком В., і це підтверджується показаннями С. Суд також послався на відмову заявника пройти ДНК-дослідження. Таким чином, суд встановив, що заявник не був біологічним батьком та позбавив його батьківських прав. Крім того, інформація про заявника мала бути видалена зі свідоцтва про народження В.

Під час апеляційного провадження заявник вказував, що вимога Н. мала бути відхилена на підставі пункту 29 нещодавнього рішення Пленуму №16 Верховного суду від 16 травня 2017 року.

5 липня 2017 року Верховний суд Республіки Башкортостан підтримав рішення суду від березня 2017 року в порядку апеляційного розгляду. Посилання заявника на рішення Пленуму суд визнав необґрунтованим.

Окрім іншого заявник зауважував, що апеляційний суд не взяв до уваги докази його активної участі у житті дитини, обмежившись лише висновком, що він не є його біологічним батьком. Заявник також вказав, що він не відмовлявся проходити ДНК-дослідження, а не мав змоги це зробити з причини поломки автомобіля по дорозі до лабораторії та хвороби в інший час.

Касаційна скарга заявника була відхилена.

Провадження з надання контактних прав

12 жовтня 2017 року суд першої інстанції скасував рішення про надання контактних прав заявникові від 31 жовтня 2016 року у зв’язку із нововиявленими обставинами (рішення суду, згідно з яким заявник не був біологічним батьком В., а також про позбавлення його батьківських прав).

Заявник знову звернувся із заявою про надання йому контактних прав, проте суд першої інстанції відхилив її у грудні 2017 року. Суд дійшов висновку, що заявник не може підтримувати зв’язок з В., оскільки він не є його батьком.

Заявник оскаржив це рішення, і вказував, що суд відмовився допитати В. Крім цього, заявник вказував, що він продовжував активно брати участь у житті сина після розлучення, і що В. був дуже прив’язаний до нього. Експерти-психологи також рекомендували збереження стосунків між заявником та В, а суд не взяв до уваги забезпечення найкращих інтересів дитини.

В березні 2018 року Верховний суд Республіки Башкортостан скасував рішення суду, ухваленого в грудні 2017 року, та закрив провадження, оскільки заявник не був ані батьком В., ані його родичем, щоб звертатись із заявою про надання контактних прав.

Касаційна скарга заявника була також відхилена.

Оцінка Суду

ЄСПЛ зауважив, що ця справа є схожою до справи Nazarenko v. Russia, (no. 39438/13, 16 липня 2015 року), яка також стосувалася ситуації, де заявника було позбавлено батьківських прав, зокрема контактних прав стосовно дитини, яку він виховував як свою протягом кількох років до того, як було встановлено, що він не був її біологічним батьком (пункт 38 рішення).

У справі Nazarenko ЄСПЛ констатував, по-перше, що відносини між зареєстрованим батьком та дитиною, яку він виховував та про яку піклувався протягом кількох років, становило сімейне життя у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції (пункт 58 цього рішення). В цій справі заявник виховував та піклувався про В. протягом більше ніж 5 років. Експерти-психологи встановили наявність сильного емоційного зв’язку між заявником та В. Беручи до уваги те, що заявник та В. вважали один одного батьком і сином протягом багатьох років до того, як було встановлено, що заявник не є його біологічним батьком, а також тісний взаємозв’язок між ними, ЄСПЛ визнав, що їхні стосунки становлять сімейне життя у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції (пункт 39 рішення).

У справі Nazarenko ЄСПЛ також висловився щодо негнучкості російського національного законодавства стосовно врегулювання контактних прав. Ці положення передбачали виключний перелік осіб, які можуть підтримувати контакт із дитиною, без встановлення будь-яких винятків з урахуванням різних сімейних ситуацій та найкращих інтересів дитини. В підсумку особа, яка не була пов’язана з дитиною, проте піклувалася про неї впродовж тривалого періоду часу, була повністю і автоматично виключена з життя дитини й не могла отримати контактні права за будь-яких обставин незалежно від найкращих інтересів дитини (там само, § 65, 67). ЄСПЛ констатував, що повне та автоматичне виключення заявника з життя дитини після позбавлення його батьківських прав, зокрема відмова у наданні контактних прав без належного обґрунтування цього найкращими інтересами дитини, становило неповагу до сімейного життя заявника (там само, § 68) (пункт 40 рішення).

ЄСПЛ з огляду на міркування національних судів не виявив підстав для іншого висновку в цій справі. ЄСПЛ зауважив, що після ухвалення рішення у справі Nazarenko, Верховний суд на Пленумі прийняв Рішення № 16, згідно з яким за певних обставин батьківський статус особи, яка не була біологічним батьком дитини, може бути збережений у разі, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини. Це рішення було опубліковано незадовго до апеляційного перегляду в цій справі, і заявник послався на нього. Однак, апеляційний та касаційний суди відхилили цей аргумент, дійшовши висновку про відсутність виключних обставин для застосування цього рішення Пленуму, незважаючи на надання заявником достатніх та переконливих доказів, якими обумовлювались підстави для збереження батьківського статусу (тривалість сімейних зв’язків між ним та В., сильна емоційна прив’язаність до заявника та його намір продовжувати піклуватись про В. та виховувати його як власного сина, а також відсутність бажання з боку імовірного біологічного батька брати участь у вихованні В. (пункт 41 рішення).

В будь-якому разі суть рішення у справі Nazarenko полягала в тому, що заявник не міг отримати контактні права після позбавлення батьківства. Після ухвалення Судом цього рішення жодних законодавчих змін до законодавства внесено не було, і, як підтверджено цією справою, особа, яка перебуває в такому ж становищі, як і заявник, не може отримати контактні права незалежно від найкращих інтересів дитини. Дійсно, після позбавлення заявника батьківських прав його заява про контактні права була відхилена через те, що він не був батьком В. або не був із ним пов’язаним іншим чином, а тому не мав повноважень для звернення з такою вимогою. У своєму рішенні апеляційний суд також стисло послався на відсутність близького емоційного зв’язку між заявником та В. Проте з матеріалів справи не вбачалося, що сила емоційного зв’язку В. із заявником була коли-небудь оцінена в межах провадження з надання контактних прав, органами опіки і піклування чи судами. Насправді оцінка органів опіки та піклування була обмежена лише висновками, що заявник не був наділений контактними правами через те, що не був біологічним батьком В., тоді як національні суди, як підкреслив Верховний суд Республіки Башкортостан, не розглянули заяву заявника про надання контактних прав по суті (пункт 42 рішення).

ЄСПЛ дійшов висновку, що національні органи влади не навели переконливих причин стосовно найкращих інтересів дитини для повного виключення заявника з життя В. Жодного разу не стверджувалося, що контакт із заявником негативно вплине на розвиток В. Тому, відмовляючи заявникові у збереженні контакту з В. на ґрунті негнучкого національного законодавства, яким передбачався виключний перелік осіб, які могли зберігати контакт з дитиною, не розглянувши питання, чи відповідає такий контакт найкращим інтересам В., держава-відповідач не дотрималася свого обов’язку із розгляду, в кожному конкретному випадку, чи відповідає найкращим інтересам дитини збереження контакту з особою, біологічно пов’язаною або ні, яка піклувалась про дитину впродовж достатньо тривалого періоду часу (порівняйте з Nazarenko, § 65–68) (пункт 43 рішення).

Висновок

Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Рішення в цій справі ухвалене Комітетом і набуло статусу остаточного 29 вересня 2020 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво