Домовленість про поділ майна, після набрання рішенням законної сили, не може враховуватися

З моменту набрання законної сили рішенням щодо розподілу майна подружжя таке майно втрачає статус спільної сумісної власності подружжя, а усні домовленості колишнього подружжя не впливають на правовий режим цього нерухомого майна.

06 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права власності шляхом його визнання.

Суди встановили, що ОСОБА 4 та позивач перебували в зареєстрованому шлюбі з 1985 року до 1997 року. Мають спільну дитину. ОСОБА_4 у 1995 році купив житловий будинок та зареєстрував право власності на нього на своє ім’я. В березні 2000 року рішенням районного суду задоволено позовні вимоги колишнього подружжя щодо поділу спільного майна. За спільною згодою відповідно до запропонованого позивачем порядку поділу з урахуванням проживання з позивачем малолітньої дитини за позивачем визнано право власності на трикімнатну квартиру, а за колишнім чоловіком – право власності на житловий будинок.

ОСОБА_4 заповітом на випадок своєї смерті заповів усе належне йому майно своєму синові від попереднього шлюбу.

Після смерті батька (ОСОБА_4), син із заявою про прийняття спадщини звернувся до нотаріальної контори. Також до нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини від дитини, що була народжена у шлюбі між позивачем та заповідачем.

Рішенням районного суду, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, оскільки доводи позивача про існування в неї права на частку в спірному майні є необґрунтованими.

З таким висновком судів попередніх інстанцій Верховний Суд погодився з огляду на таке.

Частиною першою статті 29 КпШС України встановлено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Встановивши, що судовим рішенням здійснено поділ майна подружжя, до складу якого входив спірний житловий будинок, та визнано за колишнім чоловіком позивачки право власності на цей будинок, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на частку в спільному майні, оскільки з моменту набрання законної сили вказаним рішенням таке майно втратило статус спільної власності подружжя, а відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що вона та ОСОБА_4 своєю поведінкою засвідчили, що спірне майно є їх спільною сумісною власністю, є безпідставними, оскільки спірний житловий будинок втратив статус спільного майна подружжя на підставі судового рішення, що набрало законної сили, а подальші усні домовленості колишнього подружжя не впливають на правовий режим такого нерухомого майна.

​Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 29 серпня 2018 року залишено без змін.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 698/762/17-ц

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво