Коли страхова не буде сплачувати збитки внаслідок ДТП

… суди дійшли помилкового висновку про те, що оскільки на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у страховій компанії, а в матеріалах справи відсутні докази про надання ОСОБА_1 згоди на відшкодування завданої потерпілому шкоди, то обов’язок такого відшкодування покладається на страхову компанію ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах передбаченого договором страхування ліміту страхового відшкодування, тобто максимально можливого розміру страхової виплати…

До такого висновку дійшов Верховного Суду України, а саме Судова палата у цивільних та господарських справах при розгляді спору у справі № 6-2878цс15

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Сеніна Ю.Л.,

суддів:

Барбари В.П.,

Берднік І.С.,

Гуменюка В.І.,

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Потильчака О.І.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування за заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна» про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У січні 2015 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Рідна» (далі – ПрАТ «СК «Рідна») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2014 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Фольксваген», у м. Києві здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Пежо» й пошкодив його. Автомобіль «Пежо» був застрахований у ПрАТ «СК «Рідна», автомобіль «Фольксваген» застрахований у публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі – ПАТ «СК «Українська страхова група»). Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортній пригоди (далі – ДТП). Вартість завданого автомобілю «Пежо» збитку складає 40 тис. 873 грн 84 коп. 1 серпня 2014 року ПрАТ «СК «Рідна» визнало зазначену подію страховим випадком і здійснило виплату страхового відшкодування власнику автомобіля «Пежо» в розмірі 40 тис. 873 грн 84 коп., а 1 вересня 2014 року направило до ПАТ «СК «Українська страхова група» заяву про виплату страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу), за результатами якої позивач отримав страхове відшкодування в розмірі 22 тис. 442 грн 21 коп.

Оскільки після виплати страхового відшкодування до ПрАТ «СК «Рідна» в межах фактичних витрат перейшло право на отримання від винної особи компенсації решти виплаченого позивачем страхового відшкодування в розмірі 18 тис. 431 грн 63 коп., ПрАТ «СК «Рідна» просило стягнути зазначену суму коштів з відповідача в порядку регресу.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року, в задоволені позову ПрАТ «СК «Рідна» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «СК «Рідна» на вищезазначені судові рішення.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПрАТ «СК «Рідна» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 993, 1194 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 27 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1990 року № 85/96-ВР (далі – Закон № 85/96-ВР), пункту 36.6 статті 36, статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

На підтвердження своїх доводів ПрАТ «СК «Рідна» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4, 5 грудня 2013 року, 24 грудня 2014 року, 14 січня, 29 липня,
16 вересня 2015 року, постанови Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року, 8 січня, 23 липня, 19 серпня 2013 року, а також постанову Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-691цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 4 липня 2014 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Фольксваген», здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Пежо», спричинивши пошкодження цього транспортного засобу.

Автомобіль «Пежо» був застрахований у ПрАТ «СК «Рідна», загальна страхова сума становить 103 тис. 700 грн.

Автомобіль «Фольксваген» був застрахований у ПАТ «СК «Українська страхова група».

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні ДТП.

Вартість завданого автомобілю «Пежо» збитку складає 40 тис. 873 грн 84 коп.

1 серпня 2014 року позивач визнав зазначену подію страховим випадком і здійснив виплату страхового відшкодування власнику автомобіля «Пежо» у розмірі 40 тис. 873 грн 84 коп.

1 вересня 2014 року ПрАТ «СК «Рідна» направило до ПАТ «СК «Українська страхова група» заяву про виплату страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу), за результатами якої позивачу було виплачено страхове відшкодування в розмірі 22 тис. 442 грн 21 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що за змістом статті 1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов’язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про ДТП встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування розмірі. Оскільки на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у страховій компанії, а в матеріалах справи відсутні докази про надання ОСОБА_1 згоди на відшкодування завданої потерпілому шкоди, то обов’язок такого відшкодування покладається на ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах передбаченого договором страхування максимального розміру страхової виплати. Ураховуючи, що розмір виплаченої позивачем на користь потерпілого суми страхового відшкодування не перевищує ліміт відповідальності ПАТ «СК «Українська страхова група», підстави для відшкодування ОСОБА_1 у порядку регресу недоплаченої страховиком суми страхового відшкодування відсутні.

Проте в наданих для порівняння судових рішеннях зроблено такі висновки:

– у постановах Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року, 8 січня, 23 липня, 19 серпня 2013 року зазначено, що за змістом статті 1194 ЦК України на особу, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність лише в разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди; різницю між фактичним розміром та страховим відшкодуванням необхідно стягувати на користь страхової компанії з особи, визнаної винною у скоєній ДТП;

– в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4, 5 грудня 2013 року, 24 грудня 2014 року, 14 січня, 29 липня, 16 вересня 2015 року суд касаційної інстанції, враховуючи вимоги статті 29 Закону № 1961-IV та статті 1194 ЦК України, дійшов висновків, що в разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої винною особою шкоди потерпілому сплачується різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. При цьому за змістом статті 1194 ЦК України відшкодовується різниця саме між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а не різниця між фактичним розміром шкоди та лімітом відповідальності;

– у постанові від 2 грудня 2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що з товариства, працівник якого є винуватцем ДТП, підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю відновлювального ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов’язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на менший розмір вказаних збитків є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 993, 1194 ЦК України, статті 27 Закону № 85/96-ВР, статей 29, 36 Закону № 1961-IV.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції наведених вище норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 85/96-ВР страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому за змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону № 85/96-ВР до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом статті 1194 ЦК України в системному зв’язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону № 85/96-ВР можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суди дійшли помилкового висновку про те, що оскільки на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у страховій компанії, а в матеріалах справи відсутні докази про надання ОСОБА_1 згоди на відшкодування завданої потерпілому шкоди, то обов’язок такого відшкодування покладається на страхову компанію ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах передбаченого договором страхування ліміту страхового відшкодування, тобто максимально можливого розміру страхової виплати.

Ураховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ПрАТ «СК «Рідна» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування на підставі пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Відповідно до частини п’ятої статті 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанцій чи Верховний Суд України, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна» задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2015 року скасувати.

Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна» суму страхового відшкодування в розмірі 18 тис. 431 грн 63 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна» сплачений судовий збір у сумі 1 тис. 948 грн 80 коп.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік

В.І. Гуменюк А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник

Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко А.Г. Ярема

Правова позиція,

висловлена при розгляді справи № 6-2878цс15

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому за змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону № 85/96-ВР до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом статті 1194 ЦК України в системному зв’язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону № 85/96-ВР можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво