Preloader

Корпоративні права і розподіл майна

Відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію ½ від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства.

11 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, таким чином: визнати за позивачем та відповідачем по 1/2 частині квартири; визнати за позивачем право власності на автомобіль та припинити на нього право власності відповідача; інший автомобіль залишити відповідачу; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку, будівельні матеріали та конструктивні елементи об’єкта незавершеного будівництва та припинити право власності відповідача на це майно; визнати за відповідачем право власності на земельну ділянку та будинок; визнати за позивачем право на отримання компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу господарських товариств, а також 1/2 частки отриманих доходів від діяльності цих товариств.

Суди встановили, що із січня 2004 року до березня 2015 року сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. У шлюбі народили двох дітей, факт свого батьківства щодо дітей відповідач не заперечував.

Також встановлено, що відповідач має частку у статутному фонді кількох товариств з обмеженою відповідальністю.

Задовольняючи позов у частині визнання права на частину корпоративних прав у двох товариствах з обмеженою відповідальністю, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомо, що відповідач має частку у статутному капіталі вказаних товариств, цей факт відповідач не заперечував.

З таким висновком погодився і Верховний Суд, оскільки, встановивши, що частка у статутних капіталах товариств сформована за рахунок коштів сторін, які проживали однією сім’єю, суди обґрунтовано визнали за позивачем право на компенсацію 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних товариств.

Щодо компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу відповідача у ще одному товаристві, то апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком суду першої інстанції у цій частині про те, що оскільки на час ухвалення рішення суду корпоративні права у товариства вибули з володіння відповідача, то вони не можуть бути включені до складу спільної сумісної власності подружжя для його поділу, скасував у цій частині вимоги рішення суду та ухвалив нове рішення про задоволення таких вимог, оскільки відчуження корпоративних прав під час розгляду справи судом не позбавляє права позивача претендувати на компенсацію 1/2 частки внеску відповідача до статутного капіталу вказаного товариства.

Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в частині вирішення спору щодо компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних товариств ухвалено з додержанням норм матеріального права, у зв’язку з чим відхилив доводи касаційної скарги про зворотне з огляду на таке.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишено без змін.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) та постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 161/19023/17 (провадження № 61-16823св19)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво