Критика Міністерства є правом на вираження поглядів

Міністр юстиції відмовив у задоволенні його заяви у зв’язку з тим, що він не мав особистих якостей, якими має володіти експерт відповідно до закону про суд.

Міністр дійшов висновку, що коментарі в блозі заявника, які стосувалися політичних та соціальних питань, та його електронні листи, адресовані Міністерству та іншим кандидатам, що стосувалися затримок у процедурі складення присяги, були образливими / агресивними і несумісними з роботою судового експерта.

 

Обставини справи

Справа стосувалася відхилення Міністром юстиції заяви заявника про надання йому статусу судового експерта у зв’язку з відсутністю необхідних особистих якостей. Міністр послався на зміст блогу заявника та електронних листів, у яких заявник скаржився на роботу міністерства.

У 2013 році заявник, який мав ступінь магістра у сфері будівництва, подав заяву про присвоєння йому статусу судового експерта з оцінки наслідків стихійного чи іншого лиха.

Заявник пройшов тестування й очікував на складення присяги у 2014 році, проте Міністр юстиції відмовив у задоволенні його заяви у зв’язку з тим, що він не мав особистих якостей, якими має володіти експерт відповідно до закону про суд.

Міністр дійшов висновку, що коментарі в блозі заявника, які стосувалися політичних та соціальних питань, та його електронні листи, адресовані Міністерству та іншим кандидатам, що стосувалися затримок у процедурі складення присяги, були образливими / агресивними і несумісними з роботою судового експерта.

Заявник оскаржив це рішення до судів, вказуючи на порушення свого права на свободу вираження поглядів. Він також стверджував, що оцінка його особистих якостей не може обмежуватись його електронним листуванням та блогом, і вимагав, щоб суд заслухав показання свідків щодо його моральних якостей і врахував той факт, що за блогом заявника слідкували лише його друзі.

У 2015 році адміністративний суд відхилив позов заявника та підтримав висновки Міністра про його невідповідність статусу судового експерта. Суд також відхилив клопотання заявника про проведення слухання, головним чином пославшись на закон про адміністративні спори, згідно з яким нові факти та докази не є релевантними для рішення.

Верховний суд відхилив касаційну скаргу, а Конституційний суд у 2016 році вирішив не приймати конституційну скаргу заявника до розгляду.

Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на відсутність усного судового розгляду в його справі; окрім цього, він вважав, що на порушення статті 10 Конвенції його було покарано за висловлення критичної думки у своєму блозі та скарг на роботу міністерства.

Оцінка Суду

Пункт 1 статті 6 Конвенції

ЄСПЛ дійшов висновку про застосовність статті 6 Конвенції у її цивільному аспекті до заяви заявника, а тому вона є прийнятною. У правовій системі Словенії не передбачено права на набуття статусу судового експерта, заявник мав право на законну процедуру розгляду його заяви про надання такого статусу, а також мав право на оскарження рішення Міністра до судових органів.

Більше того, у випадку набуття ним такого статусу, заявник мав би здатність виконувати публічну оплачувану функцію.

Щодо суті ЄСПЛ встановив, що лише суд першої інстанції – адміністративний суд – наділений повною юрисдикцією для розгляду відповідних норм права і фактів. Проте єдиним доказом, на який посилався суд, було рішення Міністра, і суд відхилив клопотання заявника про проведення слухання.

Таке клопотання було подане у зв’язку з тим, що заявник бажав надати фактичну інформацію про його характер, яка стосується його як кандидата на посаду судового експерта, за допомогою показань свідків. Заявник також оскаржував причинний зв’язок між дописами в блозі та якістю його роботи як судового експерта. Таким чином, питання, що були винесені на розгляд Адміністративного суду, стосувалися фактів, які, так би мовити, мали стосунок до результату провадження і були оскаржені сторонами.

Відхилення Адміністративним судом клопотання заявника ґрунтувалося на законі про адміністративні спори. Однак суд не зазначив, які саме докази чи факти він розглянув та чому вони не були релевантними. Тому ЄСПЛ було складно з’ясувати, як причини відхилення клопотання судом були витлумачені з урахуванням фактичних обставин справи.

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку про наявність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю усного слухання під час розгляду справи в адміністративному суді.

Стаття 10 Конвенції

ЄСПЛ встановив, що заявникові була заподіяна шкода втручанням у його права, захищені Конвенцією. Враховуючи той факт, що до того, як Міністр відхилив його заяву, заявник успішно пройшов тестування / екзамен для набуття статусу судового експерта і був запрошений на складення присяги, і той факт, що Міністр обґрунтував своє рішення виключно змістом блогу заявника та його електронної пошти, ЄСПЛ дійшов висновку, що оскаржуване рішення, головним чином, стосувалося реалізації права на свободу вираження поглядів, а не доступу до публічної служби.

Розглядаючи питання про те, чи мало місце будь-яке обґрунтування для втручання, передбачене Конвенцією, ЄСПЛ підкреслив, що Міністр не навів жодної конкретної публікації блогу або отриманого листа чи особливої мови / лексики, використовуваної заявником у цих публікаціях, які він визнав образливими / агресивними.

Відсутність такого обґрунтування була особливо помітною з огляду на те, що Міністр попередньо не вбачав перешкод для отримання заявником статусу судового експерта. Міністр також вирішив, що відхилення заяви заявника не обмежувало його права на свободу вираження поглядів.

Адміністративний суд не висловлювався і щодо права заявника на свободу вираження поглядів та не розглянув його аргументів із цього приводу. Суд жодним чином не збалансував таке право із суспільним інтересом, нібито переслідуваним рішенням Міністра, тому ефективного та належного судового перегляду такого втручання не було.

ЄСПЛ не може погодитися з аргументом Уряду, що рішення Міністра було необхідним для збереження моральних принципів та репутації судових експертів: жодних конкретних підстав у рішенні Міністра чи в рішенні Адміністративного суду щодо того, як реалізація заявником права на свободу вираження поглядів була образливою та несумісною з роботою судового експерта, не було.

Ані Міністр, ані Адміністративний суд не оцінили, чи було дотримано справедливого балансу конкуруючих інтересів, і тим самим ЄСПЛ був позбавлений можливості реалізувати контроль за тим, чи дотримуються органи влади встановлених прецедентною практикою Суду стандартів при збалансуванні таких інтересів.

Цього достатньо для висновку про те, що втручання у свободу заявника на вираження поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві», тому мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Висновок

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Порушення статті 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 30 червня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво