Preloader

Огляд судової практики у спорах, що виникають із трудових правовідносин

1. Видання художнього твору науково-педагогічним працівником незалежно від його змісту та індивідуального сприйняття цього твору іншими особами не може визнаватися аморальним проступком, а отже, не може бути підставою для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України

 

05 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суди встановили, що наказом ректора університету позивача було звільнено з посади завідувача кафедри історії України за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що підстав для задоволення позову немає, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням норм законодавства України.

Однак колегія суддів Касаційного цивільного суду не погодилась із цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Підставою для звільнення позивача згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України стали доповідна записка проректора та акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень.

Колегія суддів погодилася з доводами заявника про те, що зазначені документи не можуть вважатися належними доказами на підтвердження аморальної поведінки позивача.

Доповідна записка проректора є результатом особистого сприйняття художнього твору ним та іншими особами, які зверталися з колективним зверненням проти позивача. При цьому у доповідній записці не зазначено, який саме аморальний проступок вчинив позивач та які моральні норми порушено внаслідок видання книги.

Написання художнього твору незалежно від його змісту не може визнаватися аморальним вчинком. Стаття 6 Закону України «Про культуру» гарантує права громадян у сфері культури, зокрема свободу творчості.

Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Отже, апеляційний суд дійшов неправильних висновків щодо наявності у діях позивача ознак аморального вчинку та ухвалив судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, яке не відповідає статті 263 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2019 року залишено в силі.

 

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 308/452/19 (провадження № 61-19190св19)

 

2. Чинним законодавством та статутом встановлений спеціальний порядок призначення керівника комунального закладу охорони здоров`я та виконувача його обов`язків, однак виконання обов`язків керівника має тимчасовий характер – до призначення керівника на постійній основі згідно із встановленим порядком

 

21 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1до Радехівської ЦРЛ про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі.

Суди встановили, що до покладення виконання обов’язків головного лікаря позивач обіймала посади лікаря-терапевта (0,5 ставки) та лікаря-терапевта дільничого (0,5 ставки), а після звільнення від виконання обов`язків продовжила працювати на вказаних посадах.

Рішенням районного суду позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення позивача від виконання обов`язків головного лікаря та поновлено його на посаді виконувача обов`язків головного лікаря з 17 серпня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовану тим, що звільнення від виконання обов`язків головного лікаря свідчить про порушення частин першої, третьої статті 32 КЗпП, а саме неповідомлення позивача про зміну істотних умов праці в частині системи та розміру оплати праці не пізніше ніж за два місяці при переведенні на іншу роботу.

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із призначенням працівника виконувачем обов`язків, здійснюється на підставі Кодексу законів про працю України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам

України. Аналогічні роз`яснення містяться в листі Міністерства соціальної політики України від 21 липня 2011 року № 591/13/84-11.

Відповідно до пункту 5.3 статуту районної лікарні, який діяв на час спірних правовідносин, керівником юридичної особи є головний лікар, який діє на принципах єдиноначальності, призначається і звільняється з посади головним лікарем центральної районної лікарні за погодженням з районною державною адміністрацією.

Згідно з частиною першою статті 33 КЗпП тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

Отже, під час призначення позивача на посаду тимчасового виконувача обов`язків головного лікаря застосуванню підлягали норми, прописані у Роз`ясненні 1965 року, оскільки призначення на посаду головного лікаря здійснюється за погодженням із вищими установами, а посада виконувача обов`язків головного лікаря не передбачена штатним розкладом установи, що відповідає Класифікатору професій ДК 003:2010, затвердженому наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, статуту та штатному розпису лікарні.

Касаційний цивільний суд погодився з позицією апеляційного суду щодо обґрунтованості висновку щодо відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач не порушив норм трудового законодавства під час звільнення позивача з посади виконувача обов`язків головного лікаря.

Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишено без змін.

 

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 451/1363/17 (провадження № 61-14796св19)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво