Огляд судової практики Верховного Суду у спорах, що стосуються житлових правовідносин

Припинення трудового договору з працівником не є підставою для виселення його та членів його сім’ї з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення

 

25 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом Квартирноексплуатаційного відділу (далі – КЕВ) міста Вінниці до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення без надання іншого житла.

Суди встановили, що відповідачу як працівнику Збройних Сил України видано ордер на кімнату на склад сім`ї з трьох осіб.

Згідно з наказом від 12 грудня 2016 року відповідача звільнено з посади юрисконсульта управління КЕВ міста Вінниці на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП за угодою сторін.

На підтвердження позовних вимог КЕВ міста Вінниці вказував, що відповідач підлягає виселенню з гуртожитку з усіма членами сім`ї, які проживають з ним на підставі пункту 5.8 Інструкції № 737, оскільки стаж його роботи становить 3 роки 4 місяці.

Проте відповідно до копії трудової книжки відповідач у період з 01 серпня 1990 року до 13 серпня 2013 року проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та Збройних Силах України; з 24 вересня 2013 року до 12 грудня 2016 року працював на посаді юрисконсульта управління КЕВ міста Вінниці.

Крім того, згідно з наказом командира військової частини вислуга років у Збройних Силах України підполковника (відповідача) становить 24 роки 4 місяці.

Постановою апеляційного суду рішення міськрайонного суду залишено без змін. Врахувавши вислугу років відповідача (стаж роботи підполковника), який у Збройних Силах України становить в загальному майже 26 років (а 3 роки 4 місяці – лише стаж роботи за останнім місцем роботи), та врахувавши висновок Виконавчого комітету Вінницької міської ради, яким визнано недоцільним виселення дитини відповідача суди дійшли правильного висновку, відмовивши у позові.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Керуючись висновками про принципи застосування статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Ураховуючи викладене, Касаційний цивільний суд зазначив, що виселення відповідача та членів його сім`ї без надання іншого житлового приміщення не відповідатиме статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 травня 2018 року залишено без змін.

 

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 127/2709/17 (провадження № 61-36641св18)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво