Preloader

Огляд судової практики Верховного Суду у спорах, що виникають із спадкових правовідносин

Факт знаходження у спадкоємця сертифіката про право на земельну ділянку (пай), не є доказом прийняття попереднім спадкоємцем спадщини (земельної ділянки) відповідно до статті 549 ЦК Української РСР

 

10 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сергіївської сільської ради Покровського району Донецької області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадщину.

Суди встановили, що померла баба позивача ОСОБА_2, помер батько позивача ОСОБА_3. Баба мала право на земельну частку (пай), що підтверджується відповідним сертифікатом. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу відмовлено у заведенні спадкової справи після померлого батька, оскільки батько спадщину після смерті своєї матері, яка проживала одна на момент своєї смерті, не прийняв, а позивач пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою апеляційного суду залишено без змін рішення районного суду, яким позов задоволено частково та встановлено факт постійного проживання позивача з батьком, на час відкриття спадщини. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

За результатами розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій зазначив таке.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Касаційний цивільний суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів належними доказами, які б достовірно підтверджували факт прийняття спадщини батьком позивача після смерті його матері у порядку, визначеному частинами першою, другою статті 549 ЦК Української РСР. Батько позивача після смерті своєї матері до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, доказів, які б свідчили, що він фактично вступив в управління земельною ділянкою (паєм), позивач не надав. Також не надано доказів про те, що вказана земельна ділянка була передана в оренду і орендар сплачував орендну плату батькові позивача.

Верховний Суд зазначив, що сам факт знаходження у позивача сертифіката про право на земельну ділянку, не є доказом прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК Української РСР.

Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року залишено без змін.

 

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 235/5845/17 (провадження № 61-39889св18)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво