Preloader

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності належних доказів, що підтверджують вину

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

Київ

справа №175/1982/16-а (2а/175/10/16)

адміністративне провадження №К/9901/9231/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді – Білоуса О.В.,

суддів – Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року (головуючий суддя – Чередниченко В.Є., судді – Дурасова Ю.В., Панченко О.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти 4 батальйону 4 Управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції рядового поліції Канібора Олега Юрійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

 

У С Т А Н О В И В:

 

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти 4 батальйону 4 Управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції рядового поліції Канібора Олега Юрійовича (далі – інспектор Канібор О.Ю.), в якому просив:

– визнати протиправними дії інспектора Канібора О.Ю. щодо винесення постанови від 08 травня 2016 року серії ПC2 №987625 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КУпАП);

– скасувати постанову від 08 травня 2016 року серії ПC2 №987625 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладення на нього штрафу у розмірі 225 грн.;

– закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч вимогам статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), не доведено обставин на яких ґрунтуються вимоги адміністративного позову. Суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваного рішення, що підтверджується оглянутим в судовому засіданні відеозаписом фіксації, вчиненого ОСОБА_1, адміністративного правопорушення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасовано постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2016 року та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково:

– визнано протиправною та скасовано постанову від 08 травня 2016 року серії ПC2 №987625 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладення на нього штрафу у розмірі 225 грн.;

-в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем відсутності підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності, у зв’язку із відсутністю, належних доказів, які б підтверджували вчинення позивачем, вказаного у оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що судом першої інстанції не враховано положення статті 70 КАС України (у редакції чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), згідно яких, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування та безпідставно взято до уваги, надану відповідачем як доказ, відеофіксацію вчиненого позивачем правопорушення.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням, Управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, так як вчинення позивачем адміністративного правопорушення, повністю підтверджується копією відеозапису з нагрудного відеореєстратора інспектора патрульної поліції, наявною в матеріалах справи, яку не взяту до уваги судом апеляційної інстанції. Додатково зазначає, що відповідачем дотримано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та правомірно накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу. На думку скаржника, доводи позивача про розташування дорожнього знаку «Зупинку заборонено» з порушенням Національних стандартів України «Знаки дорожні» (ДСТУ 4100-2014), спростовуються вказаним відеозаписом.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов’язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото – і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII “Про Національну поліцію” (далі – Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі – ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом 8.4. «в» ПДР України визначено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

За приписами частини першої статті 122 КУпАП, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото – і кінозйомки, відеозапису, засобів фото – і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 травня 2016 року відповідачем стосовно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 №987625, якою його визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.

У постанові зазначено, що 08 травня 2016 року о 08 год. 10 хв. у місті Дніпропетровськ по вулиці Калинова 14а/1, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», а саме здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив пункт 3.34 підпункту 33.3 розділу 33 ПДР України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано. Суд зазначив, що дослідженою в судовому засіданні відеофіксацією відповідачем адміністративного правопорушення ОСОБА_1 08 травня 2016 року, яка є єдиним доказом вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, не зафіксовано факт зупинки автомобіля позивача саме в зоні дії дорожнього знаку 3.34 – «Зупинку заборонено».

Із вказаного відеозапису, суд апеляційної інстанції встановив, що ним зафіксовано автомобіль ОСОБА_1, який знаходився на узбіччі дороги, однак відеозапис, не містить фіксації в зоні дії якого саме дорожнього знаку позивач зупинився. Позивач при цьому, заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане порушення та наголошував на неправильному встановленні дорожнього знаку 3.34 ПДР України – «Зупинку заборонено». Позивач під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, спілкуючись з інспектором, зазначав про те, що розташування вказаного дорожнього знаку не забезпечує того, щоб учасники дорожнього руху могли його добре бачити, чим порушує вимоги ДСТУ 4100:2014. Проте, такі доводи позивача відповідачем було проігноровано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 3.34 ПДР України, у зв’язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 08 травня 2016 року серії ПС2 №987625. Відповідачем правомірність прийняття оскаржуваного рішення не доведена.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов’язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, Верховним Судом не встановлено.

Більшість доводів касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він керувався при оцінці доказів, і встановлених на цій підставі обставин дорожньої-транспортної ситуації за участі позивача, що в підсумку вплинуло на прийняття рішення про відсутність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому за провину та протиправність оскаржуваної постанови.

З урахуванням визначених статтею 341 КАС України меж перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, такі аргументи скаржника не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

 

П О С Т А Н О В И В :

 

Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх, Т.Г.Стрелець

 

reyestr.court.gov.ua/Review/74407281

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво