Сплата штрафу НЕ означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення

… колегія суддів вважає помилковим його висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення…

Такого цікавого висновку дійшов Верховний Суд при перегляді постанови Печерського районного суду міста Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 757/2757/16-а

Повний текст постанови Верховного Суду наводиться нижче

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2019 року

Київ

справа №757/2757/16-а

адміністративне провадження №К/9901/6713/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року (головуючий суддя: Гладун Х.А.) та

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року (головуючий суддя: Лічевецький І.О., судді: Грищенко Т.М., Мацедонська В.Е.)

у справі № 757/2757/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління патрульної служби в місті Києві, інспектора патрульної служби 6 роти 4 батальйону Управління патрульної служби в місті Києві Рудика Сергія Руслановича, Управління безпеки дорожнього руху департаменту превентивної діяльності Національної поліції України

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

І. Історія справи

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної служби в місті Києві, інспектора патрульної служби 6 роти 4 батальйону Управління патрульної служби в місті Києві Рудика Сергія Руслановича, Управління безпеки дорожнього руху департаменту превентивної діяльності Національної поліції України, в якому просив:

1) визнати протиправними дії інспектора 6-ї роти 4-го батальйону патрульної служби України в місті Києві Рудика Сергія Руслановича щодо ухвалення постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 808173 від 13 січня 2016 року;

2) визнати недійсною та скасувати вказану постанову, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю у його діях складу такого правопорушення;

3) стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) сплачений штраф у розмірі 510 грн., судовий збір, компенсувати витрати на правову допомогу згідно договору про надання адвокатських послуг, розрахунку вартості послуг та акту приймання-здачі робіт.

В обґрунтування доводів позовної заяви ОСОБА_1 зазначав, що 13 січня 2016 року, він, рухався на своєму власному транспортному засобі Mitsubishi Lancer, номерний знак НОМЕР_2 , по бульвару Дружби Народів у напряму повороту на вулицю Патріса Лумумби з увімкненим маячком “на право”, як того вимагають чинні правила дорожнього руху. Його було протиправно зупинено інспектором патрульної служби України в місті Києві, який відрекомендувався незрозуміло та склав оскаржувану постанову серії ПС2 № 808173 від 13 січня 2016 року. В постанові зазначено, що позивач здійснив зупинку та рух у смузі для маршрутних транспортних засобів за адресою: місто Київ, бульвар Дружби Народів, 27, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 грн., який позивач сплатив.

При цьому ОСОБА_1 зауважував, що інспектор, всупереч вимог статті 276 КУпАП, прийняв оскаржувану постанову на місці (“прямо на дорозі”), не сповістив його у встановленому законом порядку про час та дату розгляду справи, не опитав його та свідків події, не дав змоги надати клопотання у справі, не дослідив докази, що б могли вплинути на розгляд справи, не ознайомив його з матеріалами справи, позбавив права скористатися правовою допомогою. Позивач вважав, що інспектором патрульної служби під час розгляду справи проігноровано вимоги статей 268, 278, 279, 280 КУпАП.

На думку ОСОБА_1 , вказана постанова підлягає скасуванню, зважаючи на те, що він не вчинив правопорушення, про яке йдеться в оскаржуваній постанові, яка не відповідає вимогам закону, а здобуті інспектором поліції докази є незаконними, оскільки були здобуті з порушенням статті 62 Конституції України та Наказу МВС України № 111 від 27 березня 2009 року. При цьому вказує також на невідповідність оскаржуваної постанови вимогам статей 283 і 284 КУпАП, зокрема щодо наведення у ній доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення правопорушення, звертаючи увагу на обов`язок саме відповідача доводити правомірність свого рішення, як це передбачено статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Печерський районний суд міста Києва своєю постановою від 16 лютого 2016 року позов залишив без задоволення. Судове рішення обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова складена повноважною особою та прийнята на місці вчинення правопорушення у відповідності до вимог частини четвертої статті 258 КУпАП, якою й передбачено винесення постанови на місці вчинення правопорушення без складання протоколу. Також суд першої інстанції заслухав пояснення сторін. Представник позивача підтвердив ті доводи, що викладені у позовній заяві. Інспектор Рудик Сергій Русланович у судовому засідання пояснив, що автомобіль позивача стояв на бульварі Дружби Народів в місті Києві у крайній правій смузі для маршрутних транспортних засобів метрів за 30 до початку дорожньої розмітки, що дозволяє рух інших транспортних засобів, ніж маршрутні транспортні засоби, для здійснення маневру “поворот праворуч”, що було візуально зафіксовано ним та його напарником ОСОБА_2 . Позивач перебував за кермом автомобіля, який не рухався, що було зафіксовано у встановленому законом порядку й притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.

У відповідь на доводи позивача про можливе порушення інспектором патрульної служби положень закону щодо належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, опитування його та свідків події, подання ним клопотань, зокрема щодо реалізації права на правову допомогу, Печерський районний суд міста Києва вказав, що доведеність та обґрунтованість зазначених доводів встановити неможливо, оскільки позивачем на надано суду протоколу про адміністративне правопорушення.

Тому, на підставі аналізу зібраних і досліджених в судовому засіданні доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки в діях позивача вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП (хоча, згідно оскарженої постанови від 13 січня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 скоїв правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 КУпАП).

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін. Ця ухвала мотивована тим, що оскільки позивач вчинив підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення без будь-яких заперечень та сплатив 510,00 грн. штрафу, то, відповідно він погодився з тим, що скоїв це правопорушення. Суд апеляційної інстанції не надавав оцінку аргументам апеляційної скарги щодо: відсутності доказів на підтвердження вчинення правопорушення, здобутих законним шляхом; обов`язку саме відповідача доводити правомірність прийнятого рішення; доводів позивача щодо неможливості отримати від інспектора свого посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу без проставлення підпису у постанові.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року та “рішення” Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року й задовольнити ті вимоги, що заявлені у позовній заяві. В касаційній скарзі наводить такі доводи:

1) вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що винність позивача доводиться фактом проставлення позивачем підпису в оскаржуваній постанові, оскільки вину особи зобов`язаний доводити уповноважений державою суб`єкт із зазначенням конкретних доказів. Крім того, зазначив, що у самій постанові у справі про адміністративне правопорушення відсутня графа, де можна було б вказати будь-яке застереження або зауваження;

2) інспектор Рудик С . Р . , всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не подав жодних належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Посилаючись на цю ж норму, вказує на протиправність висновку суду першої інстанції щодо обов`язку саме позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення, оскільки вважає, що протокол має надаватися відповідачем, або він повинен пояснити причини нескладання протоколу;

3) суд першої інстанції суб`єктивно послався лише на доводи інспектора, проігнорувавши позицію позивача, а суд апеляційної інстанції проігнорував всі доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, що, на думку скаржника, порушує принцип презумпції невинуватості та свідчить про упередженість розгляду;

4) суд першої інстанції неправильно кваліфікував дійсні обставини справи, зазначивши в своїй постанові, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а не частиною третьою цієї ж статті, як зазначено в постанові у справі про адміністративне правопорушення. Вказує, що такі висновки означають подвійну відповідальність позивача;

5) вказує на протиправність винесення оскаржуваної постанови на місці вчинення правопорушення та порушення у зв`язку з цим його прав на підготовку до захисту, отримання правової допомоги, подання клопотань, пояснень та заперечень.

Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року (провадження № К/800/10676/16) відкрито провадження у справі.

У зв`язку з проведенням 6 червня 2019 року повторного автоматизованого розподілу справа № 757/2757/16-а (провадження № К/9901/6713/18) передана для розгляду колегії суддів у складі Мартинюк Н.М. (головуючий суддя), Жука А.В. та Мельник-Томенко Ж.М.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 251 КупАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 86 КАС України (тут і далі в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 69 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Зважаючи на те, що, окрім пояснень сторін, у справі відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху (наприклад, відео- та/або фото фіксація, показання свідків), оскаржувана постанова не може вважатися законною.

Враховуючи те, що у справі відсутні докази вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено вимоги статей 69, 86 КАС України.

Згідно приписів частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положення вказаної норми проігноровано судами обох інстанцій. Так, суд першої інстанції помилково визнав обставини справи недоведеними, посилаючись на неподання позивачем протоколу у справі про адміністративне правопорушення, який, як зазначив суд у цій же постанові, у категоріях справ щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, не складається та не складався. Щодо суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає помилковим його висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Такий висновок суперечить положенням статті 71 КАС України щодо обов`язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

Таким чином, викладене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанції також вимог частини другої статті 71 КАС України.

Отже, оскільки у справі немає доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній.

З викладених вище мотивів Верховний Суд приймає доводи скаржника щодо: неврахування судами положень КАС України щодо покладення обов`язку доказування на відповідача; хибного висновку апеляційного суду про вину позивача у скоєнні адміністративного правопорушення лише у зв`язку з проставленням підпису в оскаржуваній постанові; протиправності висновку суду першої інстанції про обов`язок позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення; ненадання судом апеляційної інстанції оцінки доводам апеляційної скарги.

Разом з тим, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо протиправності дій інспектора патрульної служби щодо винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення на місці його вчинення без складання протоколу, оскільки вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо застосування норм КУпАП в цій частині. Така ж правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно пункту 3 частини першої статті 349 КАС України (тут і далі в редакції, чинній після внесення змін Законом України від 3 жовтня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права призвели до ухвалення незаконних судових рішень.

Статтею 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно частини першої статті 293 КУпАП орган (посадова особа), розглядаючи скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій інспектора Рудика Сергія Руслановича стосовно винесення ним оскаржуваної постанови не підлягають задоволенню, оскільки не є належним способом захисту, який може бути наданий судом відповідно до положень статей 5, 245 КАС України.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся із позовною вимогою про стягнення на його користь з Державного бюджету України 510,00 грн. сплаченого штрафу.

Відповідно до частини першої статті 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою.

Таким чином, позовна вимога про стягнення ОСОБА_1 510,00 грн. сплаченого штрафу на підставі оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення не підлягає задоволенню, оскільки згідно частини третьої статті 286 КАС України, суд може прийняти одне з таких рішень:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Процедура повернення штрафу передбачена статтею 296 КАС України і не може бути розглянута в цій справі. Окремий порядок повернення коштів передбачений Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини шостої цієї статті, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Аналіз цих та інших положень статті 134 КАС України свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 судовий збір не сплачував, посилаючись на положення статті 288 КУпАП, тому в цій частині його касаційної скарги слід відмовити.

Також, скаржник просить відшкодувати витрати на правову допомогу. На підтвердження таких витрат надав копію договору про надання правової допомоги № 18/01 від 18 січня 2016 року, предметом якого є надання правової допомоги, зокрема в судах, щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 808173 від 13 січня 2016 року. Крім того, надав копію акту виконаних робіт від 16 лютого 2016 року до вказаного договору, згідно якого вартість юридичних послуг за переліком становить 2 670 грн. У цьому акті зазначено, що виконавець (адвокат) своїм підписом свідчить про оплату довірителем (позивачем) всієї суми наданих послуг. Акт виконаних робіт підписаний обома сторонами.

За таких обставин Верховний Суд вважає достатніми наявні у справі докази для розподілу витрат на правничу допомогу в сумі, визначеній в акті виконаних робіт від 16 лютого 2016 року – 2 670 грн.

Керуючись статтями 19, 134, 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній після внесення змін Законом України від 3 жовтня 2017 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності і закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення – скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 №808173 від 13 січня 2016 року, складену інспектором Рудиком Сергієм Руслановичем.

Закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В решті постанову Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м.Київ, вул. Федора Ернста, 3; код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2 670 (дві тисячі шістсот сімдесят) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Н.М. Мартинюк

Судді А.В. Жук Ж.М., Мельник-Томенко

 

reyestr.court.gov.ua/Review/83196852

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво