У постанові обов’язково має бути вказано за допомогою чого здійснено фото- чи відеозапис фіксацію порушення

У постанові про порушення ПДР обов’язково має бути вказано технічний засіб, за допомогою якого здійснено фото- чи відеозапис порушення.

Фабула справи: Автовласник оскаржив постанову інспектора поліції, відповідно до якої його було притягнуто до адміністративної відповідальності за проїзд на заборонений сигнал світлофору. Місцевий та апеляційний суди задовольнили позовні вимоги.

Колегія суддів Верховного Суду погодилась із таким висновком, вказавши на порушення процедури притягнення позивача до відповідальності.

Оскаржувана постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.

Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов’язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАСУ (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі), не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №524/9716/16-а

адміністративне провадження №К/9901/33555/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) – Данилевич Н.А.,

суддів – Бевзенка В.М., Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 березня 2017 року (головуючий суддя – Нестеренко С.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (головуючий суддя – Спаскін О.А., судді – Сіренко О.І., Любчич Л.В.) у справі №524/9716/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в м.Кременчуці Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта поліції Обертаса Романа Юрійовича

про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

у с т а н о в и в :

 

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

 

14 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної Поліції України (далі – відповідач 1, скаржник), Інспектора роти № 4 батальйону УПП у м. Кременчуці ДПП НП України – Обертаса Романа Юрійовича (далі – відповідач 2), про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 05 грудня 2016 року о 08 год 23 хв в м. Кременчуці на перехресті вул. Троїцької та вул. Горького, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2107, р/н НОМЕР_1 він був зупинений відповідачем, котрий склав відносно нього постанову, в якій було зазначено, що він (позивач) нібито на перехресті вул. Троїцької та вул. Горького розпочав рух на заборонений сигнал світлофору, а саме жовтий, чим порушив п. 8.7.3 «ґ» ПДР України, внаслідок чого його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Вважає постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності незаконною, оскільки йому не було надано можливості надати свої пояснення щодо відповідної події. Також докази та пояснення, якими поліцейський керувався при винесені постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, не були належними та допустимими.

 

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

 

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР№811870 від 05 грудня 2016 року, ухвалену Інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Кременчуці ДПП НП України Обертасом Романом Юрійовичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 425грн на користь держави.

Ухвалюючи рішення у справі, суд зазначив, що доказів на підтвердження вчинення правопорушення, поставленого у вину позивачеві, відповідачі не надали як позивачеві, так і суду. Суд вказав на те, що оскаржувана постанова не містить даних про технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення, даних про фіксацію на відеокамеру усних пояснень позивача та, як наслідок, в силу положень ч. 3, 4 ст. 70 КАС України відеозапис з нагрудної камери поліцейського є недопустимим доказом. З огляду на це, суд надані відповідачем докази (відеозапис з нагрудної камери поліцейського) до уваги не прийняв. При цьому, з пояснень позивача та з матеріалів справи суд установив, що відеофіксація здійснювалася тільки нагрудною камерою поліцейського та на мобільний телефон інспектора, з яких не можливо встановити дату, час та місце здійснення відео зйомки, особу, яка перебувала за кермом автомобіля, технічні характеристики пристроїв. Суд також враховує, що відповідачем – інспектором Обертасом Р.Ю. не було текстуально роз`яснено права та обов`язки позивачеві згідно ст. 268 КпАП України та не було запропоновано надати свої пояснення у письмовій формі. За таких обставин, суд вирішив, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути здійснене на підставі неналежних доказів його вини.

 

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

 

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишено без задоволення. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 березня 2017 року у справі №524/9716/16-а залишено без змін.

Підтримуючи судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не надано до матеріалів справи відеозапису, яким би було зафіксовано порушення ОСОБА_1 вимог п. 8.7.3 «ґ» ПДР (у випадку його вчинення). Посилання на здійснення відеофіксації порушення оскаржувана постанова не містить. Відсутність відеозапису або протоколу про адміністративне правопорушення не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення. Суд зауважив, що в розумінні ст. 251 КУпАП відеозапис з нагрудної камеру інспектора патрульної поліції не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, оскільки оскаржувана постанова не містить даних про технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення і, як наслідок, в силу положень ч.3, 4 ст. 70 КАС України відеозаписи нагрудних відеокамер поліцейських є недопустимими доказами, оскільки одержані з порушенням порядку, встановленого нормами процесуального права. А тому колегія суддів до уваги надані відповідачем докази (відеозапис з нагрудних камер поліцейських) не прийняла. Також суд зазначив, що показання свідків правопорушення (у разі його вчинення) відповідачем не відбиралися, оскільки до матеріалів справи копії таких показань не надано, посилання на показання свідків в оскаржуваній постанові відсутні.

 

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

 

05 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, в якій відповідач 1 просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що нагрудною камерою патрульного зафіксовано, що інспектор роти №4 батальйону УПП у м. Кременчуці ДПП НП України Обертас Роман Юрійович повідомив позивача про вчинене адміністративне правопорушення, роз`яснив позивачу про право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, надавати докази, клопотання, пояснення; повідомив про порядок та строки оскарження постанови. Вказує, що відповідачем було виявлено факт проїзду автомобіля під керуванням позивача на заборонний жовтий сигнал світлофору, а позивач пояснив, що починав рух між червоним та жовтим, та вважав, що поїхав на зелений. Скаржник зазначає, що відеозаписи, які додані до матеріалів справи, є належними та допустимими доказами згідно з вимогами КАС України, та підтверджують правомірність дій відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Позивачем до Суду надані заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вважає оскаржувані рішення такими, що винесені з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

 

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

 

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ2107, р/н НОМЕР_1 в м. Кременчуці на перехресті вул. Троїцької та вул. Горького, був зупинений відповідачем, котрий склав відносно нього постанову серії АР № 811870 від 05 грудня 2016 року, в якій було зазначено, що він (позивач) на перехресті вул. Троїцької та вул. Горького розпочав рух на заборонений сигнал світлофору, а саме жовтий, чим порушив п. 8.7.3 «ґ» ПДР України, внаслідок чого його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Позивач не погодився з таким рішенням відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

 

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

 

Як встановлено частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до п.8.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі по тексту – ПДР України), регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідно до п. 8.7.3 «ґ» ПДР України сигнали світлофора мають такі значення: – жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

 

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

 

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права – на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Стосовно недотримання відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в частині незазначення технічного засобу, яким здійснено відеозапис, що долучений відповідачем до матеріалів справи, Суд погоджується з висновками, зробленими судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь – яку фіксацію правопорушення.

Водночас, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Також, Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій – без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, –

 

п о с т а н о в и в :

 

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко, Н.В. Шевцова

reyestr.court.gov.ua/Review/87559909

Що змінилося в КАС України станом на липень 2020 року:

ст. 11 → ст. 9
ст. 71 → ст. 77
ст. 69 → ст. 72
ст. 70 → ст. 73

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво