Угода про добровільний поділ має підлягає нотаріальному посвідченню

Поділ спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмовій формі.

19 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємця померлої матері ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільному сумісному майні подружжя та визнання права власності на частку в нерухомому майні в порядку спадкування.

Суди встановили, що ОСОБА_3 та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі у період з вересня 1960 року до січня 2004 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення від 1991 року відповідачу на праві спільної сумісної власності належить квартира.

Зі змісту угоди, укладеної в травні 2004 року між батьками позивача, апеляційний суд встановив, що колишнє подружжя фактично поділило спільно нажите майно. Взаємних претензій один до одного не мають і порушувати питання про майно в суді не будуть, у тому числі і щодо квартири.

Мати позивача заповіла йому все належне їй майно.

Заочним рішенням районного суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду заочне рішення районного суду скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційний цивільний суд прийняв постанову, в якій зазначив таке.

Відповідно до частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Частиною другою статті 69 СК України передбачено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має посвідчуватися нотаріально.

Відповідно до частини другої статті 69 СК України під час укладення угоди між подружжям у 2004 року не було дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення угоди.

Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Таким чином, факт поділу спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмові формі.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, керуючись положеннями частини третьої статті 372 ЦК України, посилався на те, що спірна квартира була придбана під час шлюбу, проте право спільної сумісної власності колишнього подружжя припинилося у зв’язку з підписанням колишнім подружжям угоди про поділ майна, а тому за позивачем не може бути визнана частка у спірному майні в порядку спадкування.

Апеляційний суд встановив фактичні обставини справи на підставі недопустимого доказу, а саме угоди, яка була вчинена в 2004 році, що є підставою для скасування цього рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

​Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 266/5267/18 та від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво