Усне судове слухання в Вищому адміністративному суді

ЄСПЛ зауважив, що Вищий адміністративний суд не навів жодної виключної обставини, яка б виправдовувала його відмову у проведенні усного судового слухання. Він також не обґрунтував, чому пояснення заявника про підняття на екскаватор не стосувалися цього судового розгляду .

Хоча заявник дійсно не заперечував твердження роботодавця, що йому не було дозволено перебувати там, де стався нещасний випадок, не можна ігнорувати факт надання ним пояснень, чому він там був присутній. Достовірність тверджень заявника не була перевірена національними органами влади. На думку Суду, цей спірний момент у справі можна вважати таким, що має відношення до результату її розгляду, особливо враховуючи те, що сам заявник є кваліфікованим інженером, і якщо він на нього піднявся, то мав знати, як це зробити.

 

Обставини справи

Справа стосувалася скарги заявника на те, що йому було відмовлено у проведенні усного слухання в адміністративному провадженні, яке він порушив стосовно визнання отриманих ним ушкоджень на робочому місці як виробничої травми, та в отриманні допомоги / виплати у зв’язку із втратою працездатності.

У травні 2010 року заявник звернувся до відділення Фонду страхування здоров’я та праці Хорватії в м. Загреб, вимагаючи визнання отриманих ним травм виробничими та надання відповідних пільг і виплат.

Зі слів заявника, він разом із колегами завантажував екскаватор до вантажівки і, згадавши про залишені в екскаваторі робочі документи, піднявся на нього, щоб їх забрати, а коли повертався назад – впав на руку та пошкодив її.

Надалі заявник звернувся до Фонду з вимогою про визнання його травми такої, що пов’язана з виробництвом, та надати страхові виплати.

Своїм рішенням від 29 листопада 2010 року Фонд відмовив заявникові у визнанні його травм виробничими та наданні відповідних пільг і виплат, дійшовши висновку, що він не повинен був підніматись на спеціалізовану техніку, оскільки це не було одним із його робочих завдань. Своє рішення Фонд обґрунтував поясненнями роботодавця заявника та висновком інспектора з питань праці.

29 грудня 2010 року заявник оскаржив відмову Фонду до Вищого адміністративного суду, зазначивши, що Фонд не вислухав його задля з’ясування того, чому він піднявся на екскаватор, хоча він і повідомив, що залишив у ньому робочі документи. Заявник також вказав, що його було виключено зі збору доказів у межах провадження в Фонді, знову підкресливши, що Фонд не заслухав його пояснень, і вимагав усного судового розгляду.

3 жовтня 2013 року Вищий адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявника, дійшовши висновку про правильність встановлення Фондом фактів у справі. Що стосується усного судового розгляду, суд, з огляду на обставини справи, визнав її усний розгляд невиправданим.

Заявник звернувся із конституційною скаргою у зв’язку з порушенням його права на справедливий суд.

Своїм рішенням від 20 березня 2014 року Конституційний суд визнав його скаргу неприйнятною.

 

Оцінка Суду

Щодо аргументу Уряду про те, що скарга заявника мала відношення лише до згаданого вище адміністративного провадження, а не стадії судового розгляду, ЄСПЛ зауважив, що, як вбачається із тверджень заявника, викладених у його скарзі, остання стосувалася всього провадження, що включало в себе як адміністративну, так і судову стадії. Повідомляючи про скаргу, Суд не вбачив підстав обмежувати її розгляд лише адміністративним провадженням у Фонді. З урахуванням цього питання, що було поставлено на етапі комунікації заяви Уряду, варто зіставляти також і з провадженням у Вищому адміністративному суді (пункт 31 рішення).

ЄСПЛ вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах за аналогічних питань / обставин (див. Mitkova v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, no. 48386/09, §§ 56–63, 15 жовтня 2015 року; Mirovni Inštitut v. Slovenia, no. 32303/13, §§ 36–46, 13 березня 2018 року; and Adžić v. Croatia (no. 2), no. 19601/16, §§ 55–67, 2 травня 2019 року) (пункт 32 рішення).

У цій справі Суд підкреслив, що усний розгляд не проводився ані у Вищому адміністративному суді, ані в іншому органі влади, і що Вищий адміністративний суд діяв як суд першої інстанції. Він був єдиним судовим органом, наділеним повною юрисдикцією, що не обмежувалась розглядом лише питань права. Наприклад, у Конституційному суді обсяг судового розгляду обмежувався лише питаннями конституційного права (пункт 33 рішення).

ЄСПЛ надалі зауважив, що медичні експерти встановили, що ушкодження заявника могли бути спричинені падінням з екскаватора, як він і описував. Проте національні органи влади відмовили у визнанні його травми як виробничої, тому що вона не мала причинного зв’язку з його робочими завданнями. Такого висновку органи влади дійшли на основі пояснень роботодавця та звіту інспектора з питань праці, який не взяв пояснення від заявника. Після звернення заявника до Фонду йому не було запропоновано прокоментувати усно чи письмово те, яким чином отримані ушкодження були пов’язані з виконанням своїх робочих завдань (пункт 34 рішення).

З другого боку, варто зауважити, що заявник надав пояснення, чому він піднявся на екскаватор, з якого впав. Окрім іншого, він зазначив, що залишив у ньому деякі робочі документи, і з урахуванням цього конкретного твердження прямо клопотав про усний судовий розгляд, щоб з’ясувати всі обставини інциденту. Проте Вищий адміністративний суд відмовив у проведенні усного судового слухання з урахуванням статті 34 Закону про адміністративні спори з підстави невиправданості такого з урахуванням обставин справи (пункт 35 рішення).

З огляду на ці міркування Суд не міг не підкреслити, що ключовими в справі були не правові питання чи питання суто технічного характеру, а питання саме факту, що оспорювався сторонами, а саме чи на час інциденту одним із робочих завдань заявника було підняття на екскаватор, з якого він упав. Хоча за національним законодавством Вищий адміністративний суд не зобов’язаний проводити усні судові слухання, за усталеною практикою Суду, заявник мав таке право. Лише виняткові обставини могли виправдати відмову від слухання (порівняйте Stallinger and Kuso v. Austria, 23 квітня 1997 року, § 51, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, а також див. пункт 33 рішення у справі Göç v. Turkey [ВП], no. 36590/97, § 47, ECHR 2002-V, з подальшими посиланнями) (пункт 36 рішення).

ЄСПЛ зауважив, що Вищий адміністративний суд не навів жодної виключної обставини, яка б виправдовувала його відмову у проведенні усного судового слухання. Він також не обґрунтував, чому пояснення заявника про підняття на екскаватор не стосувалися цього судового розгляду (пункт 37 рішення).

Хоча заявник дійсно не заперечував твердження роботодавця, що йому не було дозволено перебувати там, де стався нещасний випадок, не можна ігнорувати факт надання ним пояснень, чому він там був присутній. Достовірність тверджень заявника не була перевірена національними органами влади. На думку Суду, цей спірний момент у справі можна вважати таким, що має відношення до результату її розгляду, особливо враховуючи те, що сам заявник є кваліфікованим інженером, і якщо він на нього піднявся, то мав знати, як це зробити. Таким чином, Суд відхилив аргумент Уряду, що відповідні факти в цій справі не оспорювались і були чітко й достатньо встановлені, дійшовши висновку, що жодних виключних обставин, які б обґрунтовували відсутність усного судового розгляду в адміністративному провадженні, не було (див. рішення Mitkova, §§ 60–64, and Mirovni Inštitut, §§ 42–45, обидва цит. вище (пункт 38 рішення).

 

Висновок

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).

Рішення в цій справі ухвалене Комітетом і набуло статусу остаточного 9 липня 2020 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Це також цікаво